Табір у Підкамені, 2015 рік

       Табір. Для кожного це слово різне. Одні уявляють простір без краю і палатки на галявині, інші – веселу метушню і спільні трапези десь у горах, а ще хтось – те відчуття, коли завмирає серце, і легку усмішку, згадуючи давно минулі незабутні дні.

       Табір. Біля вершини Підкаменя. Дюжина друзів – і ці дні назавжди вкарбуються в пам'ять. Табір… ні, не табір, а незбагненна суміш навчання і відпочинку, праці і розваг, сміху й затишку. Тут знайшли своє місце і фізики, і хіміки, і економісти, і безліч інших, відданих своїй праці, людей. Все це породжує особливу атмосферу, яку не сплутаєш із нічим іншим. Ранкові пробіжки, ще коли холод стелиться по траві, гамір у їдальні, приглушений сміх до першої ночі, і, звісно, навчання.

       Це не літня школа, ні. Це місце, де ти сам вивчаєш те, що любиш. Теореми, доведення, довгі ланцюжки хімічних реакцій і безліч латинських назв флори і фауни. Години минають непомітно, ти не зогледишся, як пролетить час, і у своє право вступить відпочинок.

       Турніри по волейболу захоплюють, змагання по футболу притягують, і тоді вся околиця чує веселі вигуки. Теніс. Він займає вільні вечори, і коли м’ячик летить тобі на зустріч, все всередині немов перевертається від зосередженості та захвату. Бадмінтон у безвітряну погоду, напружені партії в шахи, де ферзі та королі миготять перед очима. А також всім відома гра «Що? Де? Коли?», де піддається випробуванню вся твоя логіка, а відповіді бувають неочікуваними і водночас простими.

       Це не табір, ні… Це місце, де найкращі моменти не планують, а найсмішніші жарти не записують, де немає суворих шкільних правил і довгих нудних годин, які інколи заповнюють тижні літа.

       Це не табір, ні… Це щось більше, де знаходить своє місце кожен, де нечутно стираються межі між класами, де інколи спиняєшся і розумієш, так, як зараз, не буде ніколи.

       Це незбагненна пригода, яка залишиться в пам'яті, житиме у спогадах, яка познайомить із новими людьми, подарує нові моменти, враження та ідеї. Це одне з тих місць, у якому, здавалося б, нічого не змінюється, і де кожен знаходить свій власний маленький світ.

       Ці моменти… вони неповторні, їх буває багато, але водночас усі вони різні. У свої найгірші дні ти повертаєшся до цих спогадів знову і знову, заново переживаєш усі пригоди і враження.

       Цінуйте їх. Цінуйте ці моменти, мов найдорожче в світі, не забувайте про них, не закидайте в найглибший закуток свідомості, повертайтеся туди раз за разом так, як хочеться повернутися в Підкамінь.

24 липня 2016 р. 14:01

Останній дзвоник 2013

15 червня 2013 р. 20:05

Бардівські вечори

На вулиці щойно почався листопад. Незначне тепло все ще нагадує про минуле літо, проте холодний вітер зриває з дерев останнє пожовтіле листя, а сонце все рідше з’являється поміж похмурих хмар. Земля готується до зими. Все засинає, призупиняється.. Та ці зміни ніяк не торкнулись учнів фізико- математичного ліцею. В їдальні закладу світиться. Усюди рух, галас, крики. Одні з кимось говорять, інші щось шукають, треті просто сидять і спостерігають за цим хаосом. Мало хто знає істинну мету цього своєрідного зібрання під назвою «барди». Початок їм поклав хлопець, учень тодішнього 10-Г класу, Слюсаренко Олег. Знайшовши однодумців, він прагнув таким чином започаткувати у стінах ліцею давню українську традицію – співи під гітару у колі друзів.

Bard5 Bard6

Барди – це те, що не дає зникнути українській музиці, знаходить все більше і більше її прихильників, показує, як прекрасно можна провести час у колі близьких без додаткових «засобів підняття настрою». Музика завжди згуртовувала, об’єднувала. І ліцейські барди не стали винятком. Вже з першого проведення вони зібрали чималу кількість людей – з 8 та 9, 10, 11 класів.Знайшлись шанувальники таких дійств і серед випускників та привернули увагу навіть вчителів! Багато учнів до сьогоднішнього дня згадують пісні, які грав на гітарі вчитель географії Василь Григорович та виспівував своїм хриплуватим голосом старі рядки. Як це було чудово!

Bard3 Bard1

Кожен зумів найти собі близьких за духом людей, вивчити кілька нових та заспівати десятки старих пісень, відпочити від постійного напруження і клопітливих думок про навчання, беручи участь у цікавих, веселих конкурсах. Ведучі, котрими на перші барди були Олег та Ганнуся Карачевська, дуже постарались і зробили цей вечір справді незабутнім. Яскраві враження та неймовірні спогади забезпечили хороший настрій надовго.

Bard2 Bard7

Звичайно, що перші барди були найцікавіші, адже це було щось таке зовсім нове і ще непізнанне. Другий та третій рази також не менш класні. Завдяки Олегу у нас з’явились співаники з текстами більшості пісень, кількість гітаристів зросла.. Люди почали цікавитись, розвивати цей рух. Такий необхідний відпочинок був, є та буде забезпечений працьовитим ліцеїстам завдяки бардам. Водночас, наступні покоління вчитимуться українським традиціям, будуть поширювати їх між свого кола спілкування, стануть більш відповідальними, оригінальними.. Старші ж згадають ті часи, коли й самі були ліцеїстами. Вихователі та вчителі побачать, що таки навчили нас багато чому – відповідальності, довірі, любові, вигадливості. Гості з інших кутків Львова зрозуміють, що ми вміємо не лише відмінно вчитись, але й стовідсотково відпочивати.
Ми, всі ті, що брали хто часткову, а хто і неоціненно велику участь у підготовці бардів, сподіваємось що ця чудова традиція не закінчиться, коли настане час нам покинути ліцей. Хотілось би повертатись і брати участь у таких заходах. Ми – одна дружня сім’я, де ніхто нікого не забуває та всі завжди разом. Барди, музика, гітара, пісні.. Все це ті речі, котрі допомагають нам зібратись докупи, тому вони просто неоціненні.

Bard4 Bard8

Дата проведення: 9.11.2012, 25.1.2013, 15.03.2013

Автор статті: Яцків Яна

11 червня 2013 р. 22:20